Арсен Аваков: Стратегія гібридного світу
22 Червня 2017
«Війна – всього лише боягузлива втеча від проблем мирного часу»
(Томас Манн).
2017 рік. Україна. Гібридна війна.
Постмайданний синдром, військова агресія, викликана нею важка економічна ситуація в країні …
Сьогоднішню українську ситуацію – і зовнішню і внутрішню – слід оцінювати саме в термінах гібридної війни. І, цілком очевидно, що за своєю внутрішньою суттю фактор «гібридної війни» має зовнішній вимір.
Ця ситуація втілюється у нас у більш ніж непростий феномен «гібридного суспільства». Товариства, для якого все більш значущою повсякденною компонентою є гібридна війна. Свідомо чи несвідомо, прямо або опосередковано – але це так!
Гібридна війна втілюється не тільки в реальні бойові дії, загиблих і поранених. Гібридна війна входить в наше життя постійною токсичною присутністю в політико-інформаційному, соціально-економічному і психо-емоційному полях нашої дійсності.
Останнім часом усі, звичайно, спостерігали за найяскравішими проявами гібридних дій. Минулорічна «хресна хода», «безсмертний полк» цього року і десятки схожих ситуацій, які залишилися поза увагою широкої публіки. Прикордонне маніпулятивне телемовлення, блокади, псевдопатріоти, фейкові «народні» політичні сили, керовані ззовні, і потужний потік фейкових новин … Все це має свою глибинну мету внести «жорстку» (силову) складову фактора «гібридної війни» в українське суспільство і політикум.
На щастя, у наших правоохоронних органів і спецслужб виявилося достатньо волі і професіоналізму, аби не допустити реалізацію ініційованих такими зовні «богоугодними дійствами» складних провокаційних «багатоходівок» з досить важкими для України наслідками. Але втрати все одно є – наша сила творення серйозно ослаблена гібридними діями, що ведуться проти нас.
фото Вадим Голуб
Однак, у цілому успішна протидія як гібридним піковим спробам дестабілізації ситуації, так і регулярним фоновим атакам – ставить всіх нас перед очевидною необхідністю – «грати на випередження». A la guerre comme a la guerre. Ми просто зобов’язані навчитися не тільки оперативно реагувати, не тільки превентивно продумано діяти, але і – що набагато важливіше – готуватися до сприйняття наступного за гібридної війною гібридного світу.
Гібридна війна рано чи пізно закінчиться. Однак уже спричинені проблеми соціального плану і навіть ті, що виникнуть – нікуди не підуть. Швидше навпаки – вони увійдуть в якості значущих складових до специфічного феномену «гібридного світу», з яким жити українському суспільству доведеться ще дуже довго.
Соціально-адміністративну підготовку до наслідків «гібридного світу» потрібно навіть не починати, а повноцінно вести вже зараз!
Перш за все, слід звернути увагу на спричинений гібридною війною ФЕНОМЕН ДЕСТРУКЦІЇ – як на індивідуальному/психологічному рівні, так і на рівні колективному/соціальному.
Цей суспільний феномен виражається, перш за все, в ризиках тяжіння до простих рішень, заснованим на спрощених діхотоміях «хороше-погане», «правильне-неправильне», «вигідне-невигідне».
Але чи можемо ми в нинішній ситуації дозволити собі таку безкомпромісну розкіш чорно-білого зору?
Соціологи вже фіксують в масовій свідомості нашого суспільства прагнення вирішувати проблеми максимально простими і силовими способами. Ці оманливо «прості» і швидкі способи, які часто пропонують ліві і праві популісти, ні в якій мірі не можуть дати бажаний результат.
Більш того, прийдешнє за такими помилковими діями – людське розчарування і фрустрація по спадаючій спіралі може зруйнувати наше суспільство і нашу країну.
Прагнення, схильність суспільства до такого роду «простих» рішень завжди виникає на тлі недовіри до діючої влади, до поточних її кроків і рішень, що визначають повсякденний ритм життя країни. І тут багатоствольною канонадою на свідомість і без того шокованого і травмованого війною і непростою економічною ситуацією громадянина – обрушується град негативу. «Зрада», «все щезло», і «нічого немає навколо позитивного і доброго» – ось ключова зброя ворога, що руйнує віру і терпіння українця, на дуже непростому шляху змін …
З цієї руйнівною атакою негативу, деструкцією, солідаризується своїми вчинками і діями чималий загін політичних негідників. Некомпетентність і користолюбство цих суб’єктів, які найчастіше влаштувалися в ядрі влади – додає палива і снарядів для деструктивних ворожих машин руйнування віри в гармонійне майбутнє людини в Україні …
Як боротися з цією ключовою гібридною загрозою? Жахливою загрозою, заснованою на прагненні до спрощення і руйнування, через втрату віри в творення, можливість, існування позитивного руху на краще?!
Це ключовий виклик сучасності для кожного з тих, хто думає про майбутнє України.
Я вже говорив, і повторю ще раз:
Популізм провідних політичних сил сприяє фрустрації населення – надмірні очікування і розчарування від недостатньої їх реалізація в реальності – отрута, яка методично отруює всіх нас. Цьому сприяють як політики, що знаходяться при владі, так і опозиційні сили.
Фрустрація – джерело агресії. Особливо в тому випадку, коли населенню розповідають, як все погано, але не пропонують дієвих варіантів вирішення проблем. Таких доморощених і заїжджих визволителів у нас – хоч греблю гати. Та ще всьому, що сприяє руйнівному самопоїданню та фрустрації – активно допомагає реальний наш ворог, що веде проти нас війну.
У цій ситуації життєво важливі – тріумф здорового глузду і диктатура реальних постулатів виживання і розвитку. Постулатів важких, не популярних, не красивих, тих які не ведуть ораторів до вершин влади або багатства. Постулатів правильних. Таких, при реалізації яких ми зітхнемо від тяжкості майбутнього шляху, але будемо точно знати, що ЦЕ нас виведе до стану процвітаючого суспільства і ми будемо жити в щасливій і успішній країні …
Нам, кожному окремо і всім разом – потрібно це пройти – трансформувати свідомість і дії
Треба визначити свою позицію і орієнтуватися на тих, хто творить, на конкретні результати і чіткі реальні плани.
***
Окремо хочу зупинитися на одному, можливо приватному, але надзвичайно важливому і на жаль масштабному чиннику загальної деструкції свідомості в результаті гібридної війни – ПОСТВОЄННОМУ ВЕТЕРАНСЬКОМУ СИНДРОМІ.
З кожним днем війни з’являється все більше людей, обпалених бойовими діями, зі зміщеними ціннісними категоріями – людей, яким легко перетнути межі етичних норм і застосувати силу, а то і зброю.
Разом із феноменом деструкції, присутньої в суспільстві, впритул крокує, фактично переплітаючись з нею, як раніше б сказали «в’єтнамський/афганський синдром» – а тепер український поствоєнний ветеранський синдром.
Нам, українцям, більше відомий «афганський синдром», але не як медична або точніше медико-соціальна проблема суспільства, а в якості трагічних історій життя рідних, друзів, знайомих … Більшість радянських «афганців» не змогли знайти собі гідне місце, повернувшись з війни , на яку їх «ніхто не відправляв» … Наркоманія, суїцид, агресивна поведінка, конфліктність, зруйновані сім’ї, зруйновані долі …
За доступною, явно неточною, радянською статистикою, через військовий конфлікт в Афганістані пройшло 546 255 осіб – приблизно 0,2% населення СРСР. Ніяких програм по реабілітації та соціальної адаптації тоді не проводилося.
фото Вадим Голуб
«Афганський синдром» залишився приватною трагедією кожної окремої «радянської афганської сім’ї».
Для нас важливо звернутися до досвіду подолання «в’єтнамського синдрому» в США – який був визнаний на державному рівні.
«В’єтнамський синдром» в США є медичним терміном, що об’єднує різні нервові і психічні захворювання, жертвами яких стали американські солдати і офіцери, які пройшли війну у В’єтнамі. За спостереженнями американських учених, більшість солдатів, що повернулися з В’єтнаму, не могли знайти своє місце в житті. Причому, причини були в переважній більшості не матеріального плану, але соціально-психологічного. У солдатів було відчуття, що суспільство відторгає від себе «в’єтнамців», які повернулися «іншими», несхожими на всіх.
Протягом десяти років після закінчення В’єтнамської війни 62 тисячі колишніх американських солдатів наклали на себе руки (в мирний час), а безпосередньо до 1988 року ця цифра перевищила 100 тисяч (для порівняння, за даними Пентагону, під час самої В’єтнамської війни загальні бойові втрати США склали 47 378 чоловік, не бойові втрати – 10 799 чоловік, 153 303 людини отримали поранення і каліцтва, а 2 300 осіб вважаються зниклими безвісти). Таким чином, кількість самогубств (скоєних!) – майже дорівнює половині сумарної чисельності ВСІХ втрат під час бойових дій.
«В’єтнамський синдром» є характерним і, мабуть, найбільш дослідженим і осмисленим прикладом характерного «посттравматичного стресового розладу» (ПТСР), що проявився в масовому масштабі (ті чи інші прояви посттравматичного синдрому спостерігалися у 30% ветеранів В’єтнамської війни) і став для США повноцінною соціальною проблемою загальнодержавного значення.
Проблема «В’єтнамського синдрому» була визнана в США на державному рівні, для її вирішення розроблялися широкі і добре фінансовані програми реабілітації.
Згідно з відкритими джерелами, загальний бюджет програм реабілітації людей, які постраждали від «в’єтнамського синдрому» становить 4 млдр. доларів. Однак й до сьогодні кожен військовий конфлікт, в якому беруть участь військовослужбовці США, приносить в суспільство проблему посттравматичного стресового розладу.
За офіційною статистикою в 2005 р. наклали на себе руки 6256 ветеранів, в 2012 – близько 6,5 тис. ветеранів, і ще 349 випадків суїциду було зафіксовано серед діючих військових. (Для порівняння, бойові втрати склали 295 чол.) Станом на 2008 р. на обліку в Департаменті у справах ветеранів США знаходилося 12 тисяч колишніх солдатів, які намагалися накласти на себе руки. Департаментом в липні 2007 р. створено гарячу лінію для допомоги тим американським ветеранам, які замислюються про самогубство. Бюджет проекту склав 2,9 млн. дол. Щодня до телефонної служби надходить близько 250 дзвінків. Тільки за перший рік функціонування цієї «гарячої лінії» психологи запобігли 1 221 самогубствам ветеранів. Згідно з соціологічним дослідженням, проведеним американським інститутом RAND в 2008 р., кожен п’ятий солдат, який відслужив в Іраку або Афганістані, страждає від посттравматичного синдрому і схильний до самогубства. Дослідники з державного університету Портленда встановили, що ветерани іракської і афганської кампаній США здійснюють самогубства в два рази частіше за інших американців.
Яка ситуація склалася в Україні – через три роки після початку війни?
Станом на середину червня 2017 – 280,5 тисяч осіб мають статус учасників бойових дій. Це тільки ті, хто оформив документи офіційно, тобто, далеко не всі. Але навіть так, це вже майже 0,7% населення країни, включаючи немовлят і людей похилого віку.
Загальновизнаний міжнародний стандарт по військових конфліктів – 90-95% учасників бойових дій згодом мають медичні (пов’язані з нервовою системою) і соціальні проблеми, а близько третині з них діагностується посттравматичний синдром, результатом якого нерідко стають самогубства.
За даними військової прокуратури, на початок червня 2017 зареєстровано близько 500 випадків самогубств учасників антитерористичної операції після повернення з зони бойових дій.
За інформацією Міжнародного правозахисного центру «Ля страда Україна», вже в 2015 році кількість звернень членів сімей учасників АТО зі скаргами на побутове насильство збільшилася у вісім разів.
З точки зору наявності поствоєнного синдрому, необхідно враховувати сотні тисяч вимушено переміщених осіб і тих, хто залишається на окупованих територіях в зоні бойових дій. Тобто, в групі ризику знаходиться в кілька разів більше людей!
фото Вадим Голуб
Наприклад, на думку психологів, після теракту 11 вересня посттравматичний стресовий синдром з більшою або меншою інтенсивністю був відзначений майже у 70% жителів Нью-Йорка. Через півроку ця величина впала до 30% (не рахуючи, звичайно, членів сімей загиблих). До сих пір чимало людей як і раніше відчувають почуття тривоги, пригніченості, погано сплять і повністю втратили радість безтурботного існування. У них цей стан зберігся і навіть закріпився.
Симптоми постстрессового синдрому (підвищена тривожність, втрата концентрації, втрата радості життя, депресія аж до суїциду) у людей, що пережили Спітакський землетрус в 2013 році, повернулися і посилилися в 30% випадків через 3-5 років. Сам землетрус тривав всього 30 секунд.
В Україні три роки йде гібридна війна і коли вона закінчиться, визнання і подолання наслідків військового посттравматичного синдрому, як серед ветеранів, так і серед мирних жителів – стане одним з ключових викликів гібридного світу.
Для подолання українського відповідника «в’єтнамського синдрому», посиленого національною специфікою, розроблені і діють програми соціально-психологічної та соціально-економічної допомоги. Однак, допоки це в основному відомчі програми, які вирішують проблеми переважно на індивідуальному чи внутрішньовідомчому рівні, але «виносять за лапки» проблему в цілому.
Необхідна комплексна, цілісна програма на державному рівні, спрямована на мінімізацію негативних наслідків «поствоєнного синдрому» як соціального явища. Необхідне розуміння і визнання, що ця проблема є глобальною проблемою Українського суспільства.
Є забутий максимум, що «війна закінчується тільки тоді, коли похований її останній солдат». Цей більш ніж справедливий в гуманітарно-історичному плані максимум, мабуть, має своє продовження: в суспільному план: війна закінчується лише тоді, коли соціально адаптується її останній солдат.
***
Гібридна війна є фактом нашого життя і повинна бути усвідомлена, прийнята і врахована всіма: кожним громадянином і державними інститутами, з усіма своїми особливостями, ризиками і загрозами. Усвідомлення цього факту, протидія факторам гібридної війни – вимагає мужності, відваги і пильності кожен день і від кожного від нас.
Дуже важливо вже зараз готуватися до майбутнього гібридного світу, який в свою чергу принесе з собою нові небачені досі виклики і ризики.
Україні і кожному з нас доведеться першими навчитися жити в цьому новому світі, зрозуміти його знайти в ньому своє місце.
Але ще до цього нам доведеться пережити складний перехідний період, вистояти на важкому етапі відновлення країни і душі, всім разом подолати постстрессовий синдром цієї війни.
Я зазначив два головних деструктивних фактори, які, на мою думку, суспільству і кожному з нас слід подолати: деструкція, що породжує фрустрацію і військовий посттравматичний синдром.
Однак, напевно, можна сказати і так: це один і той же деструктивний посттравматичний синдром, тільки проявляється він по-різному.
Якщо ми думаємо про майбутнє, якщо відповідальні перед прийдешнім поколінням українців – нам сьогоднішнім, які знаходяться в стані гібридної війни – потрібно думати про СТРАТЕГІЮ ГІБРИДНОГО СВІТУ.
Вона ширше за згадане в цьому тексті – і нам належить її сформулювати, виписати і прийняти (якщо бажаєте – суспільним договором) вже зараз, спираючись на весь інтелект країни.
Майбутнє має бути закладене в сьогоденні!
