Імператив інтелігенції. Виступ на зборах Харківського обласного відділення Всеукраїнської громадської організації Конгресу української інтелігенції

Останнім часом вкотре вже активізувалася дискусія стосовно місця та ролі вітчизняної інтелігенції в суспільному житті – від політики до економіки.

 

Кого ми називаємо інтелігентом? Насамперед людину, підготовлену до теоретичного, раціонального мислення, хоча головну якість, характеристику все-таки залишаємо за її душею. Епітетом «інтелігентний» позначається не фах, а людські чесноти: мудрість традиції, гідність і незалежність думки.

 

Новий спалах дискусії про інтелігенцію означає, що соціум відчуває, що йому нікуди відступати. Або модернізація нації за активної участі національної інтелігенції, або подальше згасання десь на краю Ойкумени — попри географічне перебування у центрі Європи.

 

Чи є третій шлях? Так, є, і він – прямісінько у "третій світ"; і тоді наші теперішні негаразди видаватимуться раєм земним, а питання про інтелектуальну еліту буде закрите на пару сотень років, якщо не назавжди…

 

Україна пережила революцію в 2004 році. Ця революція, на жаль, не дала громаді того, що від неї чекали. Позитивні надбання народного руху 2004 року, без сумніву, мають місце. Але чи то це, чого очікували люди в підсумку?

Українське суспільство перебуває в заціпенінні, апатії, духовному розброді, зневірі.

Українська державність не виявляє ознак відновлення й зміцнення, які їй так необхідні.

 

Розбрід, абсурдність у внутрішньодержавному механізмі породжують руйнівні тенденції на всіх рівнях державної влади, надаючи дорогу цинікам й авантюристам, що як ржа роз'їдає мораль суспільства, замикаючи коло розвалу державного порядку.

Преса й література залиті мутною хвилею демагогії, порнографії, брудних викриттів, псевдоінтеллектуальних мильних опер.

 

Україна всі частіше отримує з-за кордону неприємні, найчастіше й принизливі реакції на те що робиться всередині країни.

 

Є від чого прийти до зневіру відносно майбутнього України

 

Саме тут повинна гучномовно заявити про себе національна інтелігенція, яка протягом багатьох років сформувала свої моральні імперативи.

 

У нинішню політику вірити важко. Але в деяких політиків вірити варто. Вибір інтелігенції — при всій її матеріальній злиденності — має завжди надзвичайно високий моральний ценз. Про це політики здогадуються. Інколи. Для того, щоб політики розуміли це частіше, потрібно діяти. Не обов’язково бігти на майдан. Потрібно хоча б не мовчати. Потрібно не дати політикам перекроїти на свій лад законодавчу базу, узурпувати владу, вкрасти у народу право прямого вибору Президента. А для цього треба вести просвітницьку роботу, брати активну участь в суспільному житті.

 

З ким буде моральна сила інтелігенції — за тим і буде вибір народу, тому і буде довірена місія формувати національну стратегію. Політичні партії з часом стануть менш залежними від амбіцій окремої персони, але президентська влада буде персоніфікована завжди, а значить — приречена на моральність.

 

Саме зараз час брати активну участь в обговорені нових проектів конституції, вести активну просвітницьку діяльність. Саме інтелігенції під силу пробудити в нації інстинкт національного самозбереження, так по–шахрайськи приспаний політиками.

 

Попередити — значить озброїти.

 

На зміну мітингам і прапорам приходить пора діяльного утвердження національної гідності.  Нині вже стало вигідно бути патріотом, і вся патріотична піна шумує зверху моря неповноцінності.

 

Скажіть будь-ласка харківські походеньки однієї з громадських організацій з смолоскипами, чи є це виявом справжнього патріотизму?

 

"Патріотів багацько скрізь, а робітників щось не чути", як казав видатний український письменник, мовознавець Борис Грінченко.

 

Безпредметні розмови про неньку Україну за нинішніх умов звучать дуже фальшиво. Народ як ніколи чекає на людей мовчазного обов'язку і діяльної любові.  За цими ознаками він упізнаватиме свою справжню інтелігенцію

 

Я б дуже хотів вірити, що інтелігенція стане Інтелігенцією з великої літери. І до неї будуть знову звертатися на "Ви".

 

Тільки мало вірити й чекати!