Выступление на совещании Президента Украины с председателями местных государственных администраций «Сильная и ответственная местная власть – крепкое государство». Киев, 19 сентября 2007г.

Свій виступ я хочу розпочати словами видатного філософа Миколи Бердяєва: “Влада є обов’язок, а не право”. Цей влучний вислів як не найліпше характеризує відносини «держава – людина» в суспільстві. “Влада є обов’язок, а не право”!

 

Але останні події в Україні красномовно свідчать, що зараз цей принцип майже зруйновано!

 

Весь період після здобуття країною незалежності був витрачений на те, щоб прилаштувати радянську систему управління до нових реалій життя. Результат, як і слід було очікувати, виявився гнітючим.

 

В Україні збереглася де-факто радянська влада. “Радянсько-президентська” — малозрозуміла система державного устрою, яка вносить розлад у голови не лише пересічних громадян, але й політиків! Крім того, у ній майже невизначена система громадянського контролю и відповідальності гілок влади.

 

Ми до цього часу не створили нової цілісної концепції ефективного управління державою. Діємо за принципом аварійної бригади, що прибула на будівельний об’єкт, старий проект якого загублений, а новий ще не створено. І тому доводиться працювати методом спроб і помилок, з величезними витратами та вкрай низькою ефективністю.

 

Відсутність продуманої системи управління державою, в якій були б пов’язані економічні, соціальні, політичні та ідеологічні його аспекти, призводить до появи суспільного нонсенсу, коли місцеві ради граються у делегування повноважень, як у пінг-понг, і не несуть ніякої відповідальності за результат. А Президента України – гаранта прав и свобод громадян — парламентська коаліція минулої Верховної Ради спробувала вивести з управління державою.

 

Пане Президент! Терпець урвався!

 

Треба негайно провести корекцію системи влади!

 

Ради (як форма народовладдя) у тому вигляді, як вони зараз існують і формуються, себе повністю вичерпали. Як кажуть лікарі, констатуючи смерть: “Закінчення генетичного коду”. Далі можуть бути лише ради-зомбі. Єдиний розумний і природний вихід – це розробка і прийняття нового Основного Закону України.

 

Я ні в якому разі не пропоную створити тоталітарну модель влади – треба запобігти й цієї крайності! Повинен бути баланс між гілками влади. Але важливо зрозуміти, що кожна гілка влади має нести пряму відповідальність перед народом України, перед відповідною територіальної громадою.

 

І один із шляхів повернення такого балансу – мажоритарна система виборів до місцевих органів влади. Тільки за цією умовою політики припинять змагатися із державними установами, а мусять перейматися відповідальністю безпосередньо перед виборцями-мешканцями своєї громади.

 

* * *

Держава лише тоді є державою, коли забезпечує виконання ключових управлінських функцій перед своїми громадянами.

 

Ці основні функції державності й національної ідентичності, на мою думку, такі:

 

— забезпечення системи освіти;

— забезпечення системи охорони здоров’я;

— забезпечення розвитку культури;

— соціальний захист і пенсійне забезпечення;

— фінансова й податкова система;

— оборона, правопорядок, юстиція та законодавство.

 

Якщо держава забезпечує адекватний розвиток названих функцій, то вона має перспективу.

 

Якщо ж якась із ключових функцій держави не забезпечується державною підтримкою по всій вертикалі суспільного устрою (що й спостерігаємо зараз в Україні), то країна буде приречена на руйнування!

 

Мусить бути визначений державний стандарт якості життя в галузі освіті, охороні здоров’я, культурі. Цей стандарт забезпечить прийнятий рівень якості життя людини й неодмінно вплине на рівень державного розвитку України.

 

Відсутність такого стандарту породжує тотальну соціально-духовну (і фізичну, в тому числі!) деградацію нації.

 

Реалізацією функцій держави повинні займатися державні адміністрації — і в районах (як сьогодні), і в містах (натомість ці функції делеговані виконкомам міськрад). Це гарантуватиме повну державну вертикаль забезпечення ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ЯКОСТІ ЖИТТЯ.

 

Якщо ж місцева рада вирішить, що державного стандарту на території села, міста, району недостатньо, й за рахунок місцевого бюджету виявить бажання підвищити рівень забезпечення – ласкаво просимо! Це й буде модель взаємодії держави й місцевого самоврядування, яка адекватно працює в ім’я людини.

 

Стосовно ж ключових функцій місцевих рад можна зауважити, що їх і так вистачає: земельні відносини, місцеві податки, збори, ліцензії, житлово-комунальне господарство… Ці функції, в теорії питання, можна делегувати місцевим державним адміністраціям або створити для їх виконання відповідні виконкоми.

 

Ключовий принцип реформування, яке я пропоную, полягає у тому, що основні державні функції має виконувати держава, а ні місцеві ради. У місцевих рад є величезна кількість притаманних їм функцій, пов’язаних з життям людей на конкретної території, якими їм й слід опікуватися.

 

Як на мене, така реформа взаємовідносин держави й органів місцевого самоврядування — реформа для життя, а не реформа для реформи. Слід запропонувати ту реальну модель управління, ту, якщо бажаєте, систему влади, яка апробована в розвинених державах і відповідає нашій ментальності.

 

Система державної влади в Україні знаходиться у стані тяжкої хвороби. Її треба терміново лікувати! Терапевтичним методом цього не здійснити, допомогти здатне лише хірургічне втручання. Інакше треба буде визнати, що Україна як європейська держава не відбулася…

 

Вікторе Андрійовичу! Народ у 2004 році висловив свою волю, обравши Вас Президентом України!

 

Тому саме Ви мусите виконати свою історичну місію, докорінним чином змінити розподіл владних повноважень, об’єднавши у своїх руках посаду голови держави зі стратегічним керівництвом виконавчою гілкою влади.

 

Саме зараз, напередодні найважливішої події у житті країни, суспільство має отримати цей меседж. Кожен мусить усвідомити, що вибори — це змагання за право служити! Служити, а не панувати! Служити своєму народові, своїй країні! Немає у нас більш важливого завдання, немає більш достойної мети!