Телепрограмма «Акценты» с Арсеном Аваковым

Здравствуйте. Я Арсен Аваков.Завершается страстная неделя. И сегодня мы будем говорить о том, о чём принято говорить в преддверии Пасхи, на пасхальные праздники. О духовном, о сущности человеческой жизни, о религии, о том, что нас ждёт в светлый праздник Пасхи.
 
Сегодня я пригласил в студию отца Виктора, настоятеля храма Иоанна Богослова, который находится в Харькове. Добрый вечер, отец Виктор.
 
Отец Виктор. Добрый вечер.
 
Арсен Аваков. Прошел ровно год, как мы встречались в этой студии и рассуждали о человеке, о Боге, о морали. И, наверное, сегодня — тот день, когда можно говорить об этом снова. Праздник Пасхи, который нас всех ожидает. Что это для вас как для человека, а не как для священника и что это для каждого из нас, харьковчан?
 
Отец Виктор. Про те, що це значить для людини, дуже добре писав свого часу Гоголь, розповідаючи про те, що це надзвичайно гарне, надзвичайно просвітлене свято. Це день, коли всі люди радіють. Немає такого, щоб не раділи всі, що оточують храми, що ходять до храмів, що, можливо, навіть ніколи не ходили до храмів, але вони все одно радіють, тому що така окрилена радість, яка надається світові в цей день, це явна присутність божої благодаті у цей день.
 
Вона захоплює всіх, і всі радіють, і всі піднесені, і всі окрилені. Це для звичайної людини, віруюча вона чи невіруюча, ходила до храму чи ні. Це буває завжди, але особливо це торкається людей, які добре знають, що це таке, перемога над смертю. Вони можуть відчути це особливо яскраво, тому що вони приходили до церкви, вони знають, що позавчора Христос був виданий Іудою, що буквально вчора ще, в п’ятницю ввечері, він був страчений і зазнав смерті на хресті. Позавчора у п’ятницю ввечері його поховали. І в кожному храмі виноситься плащаниця, і люди переживають цей обряд виносу плащаниці як дійсне погребіння Спасителя свого.
 
І ось тепер смерть подолано. Це переживання подолання смерті є надзвичайно сильним для віруючої людини. Власне, ми віримо в Христа розіп’ятого і воскреслого, в Христа, який подолав смерть, і саме в цьому сутність нашої віри. Це головне в нашій вірі. Все інше додається, все інше – це вже розгортання в різні боки центральної тези. Теза про те, що Христос помер і воскрес, подолав смерть, це наістоти, заради цього ми і приходимо до церкви і молимось, і зустрічаємо це свято Пасхи.
 
Арсен Аваков. Вы сказали, что все, кто ходит и кто не ходит в церковь, имеют в этот день высокое ощущение. Но, к сожалению, такова наша жизнь, и я буду говорить с мирских позиций, что живём мы пока тяжело в своём большинстве, и людей беспокоят обычные мирские проблемы материального порядка, нехватка каких-то ресурсов, неприятности. И так уж случается, что, наверное, большинство населения пока ещё нерегулярно ходит в храм. Как достучаться? И почему надо достучаться?
 
Вот вы, как человек, посвятивший себя Богу, почему вы считаете это необходимым абсолютно? И как человеку пройти этот путь от атеиста к человеку, который верит в Бога, верит в духовное?
 
Отец Виктор. Це надзвичайно важко пояснити, і я думаю, що це дуже складна проблема. Коли я йшов у священики, я безумовно, був натхненний цією можливістю закликати людей до спасіння, дати їм просвітлення душі, дати їм можливість долучитися до тих надзвичайних просвітлених цінностей, які надає нам християнство. І таким чином вплинути і на виховання людей, і на моральний стан суспільства, тощо.
 
Арсен Аваков. Ви були викладачем державного університету.

Отец Виктор. Так. Виявилося, що це так просто не робиться. Безумовно, те, що ми маємо, що нам надає християнство, Священне писання і богослужіння, і молитва, надає людині додаткові сили, людина отримує додатковий вимір існування, який збагачує її і надає їй можливість на всі свої життєві обставини подивитись з якоїсь висоти. Ми дуже часто спускаємося нижче до отих обставин, які нас оточують. Ми дивимось на них так, що вони заступають для нас світло сонця. Вони закривають Бога, вони закривають всі цінності.
 
Арсен Аваков. То есть стОит на самом деле размышлять о настоящем, что есть настоящее, что есть ложное.
 
Отец Виктор. Безумовно.
 
Арсен Аваков. Какие цели истинны, какие вторичны.
 
Отец Виктор. Нам треба мати ієрархію цінностей. Нам треба розуміти, що якщо людина посварилася в транспорті, це не повинно заступити сонце. Нам треба розуміти, що якщо ти посварився з начальником, не треба тобі вважати, що сталася катастрофа. Нам треба розуміти, що існують дійсні катастрофи. От, скажімо, смерть і воскресіння Христа – це дійсно катастрофа. І існують такі речі, які навіть не варті нашої уваги. Які там десь на дуже низькому рівні розташовані, і неможна допустити, щоб вони заступали тобі світ сонця, людей і моральні та релігійні цінності.
 
Нам треба зрозуміти такі дуже важливі речі, що коли приходять справжні випробування, справжні страждання, церква дуже часто стикається з людьми, які потрапили в ситуацію справжньої муки, страждання, болю, втрати, горя, тощо, тоді в людини може відкритися цей додатковий вимір буття. Той додатковий вимір, який надається тобі тим, що Христос смертю смерть подолав. Що Христос взяв на себе гріхи цілого світу, що він взяв на себе всі страждання і болі людей. І ця свідомість таких речей надає тобі той додатковий вимір буття, і ти не будеш розшматований всім тим, що людину, яка немає цього додаткового виміру буття, може розшматувати зовсім.
 
Арсен Аваков. У нас есть люди, которые не знают, как пройти свою дорогу к церкви. Что вы им посоветуете? Они живут и, может быть, где-то в глубине души во что-то верят, но не знают пути в храм.
 
Отец Виктор. Насправді, якщо говорити про дорогу до храму, найчастіше зараз статистично, ця дорога до храму пролягає через людські страждання, болі втрати, горе.
 
Людина захворіла – вона йде до храму, сталося нещастя – йдуть до храму. Це найпростіший і дуже примітивний шлях. І на цьому шляху ми не здобуваємо по-справжньому Христа. Інший шлях відомий церковним людям. Це той шлях, який проходить кожний з нас, коли переживає навернення. Для того, щоб навернутися, треба повернути себе в цілому. А для цього треба відчути, що ти йдеш не тим шляхом, що ти припустився якихось помилок щонайменше. Ти в чомусь впав і пережив серйозне падіння. Ти зазнав те, що називається пороком, ти піддався провокаціям, тощо. І тепер, вже будучи тією людиною, яка зазнала ті речі, ти повинен відчути, що оце все було гріхом. Твоє падіння, твої помилки, твої пороки, те, що піддався провокації – це твій гріх. А якщо це гріх, з цим треба щось робити.
 
Насправді гріх дає людині пережити, що таке пекло в душі власній. Гріх призводить до такого душевного стану, який є пекельним. Людина не може з цим жити, і вона таким чином стикається з такою ситуацією, вона переживає такий стан душі як наслідок гріха. Вона починає шукати, що і хто допоможе. В одній старовинній книжці я прочитав, що немає іншого способу прийти до віри в Спасителя Христа. Один є спосіб – усвідомити, що ти здійснив гріх. І що це неповоротно, що це неможна скасувати, це неможливо забути. У тебе пробуджується сумління. Пекельної муки совісті зазнає людина, і вона починає шукати, хто може врятувати. Ніхто крім Бога і церкви. І я по собі пам’ятаю, що це значить, коли ти дізнаєшся нарешті, що є той, хто дав себе розіп’яти для того, щоб прощати нам всі гріхи. Це спосіб прийти до храму.
 
Арсен Аваков. Я думаю, что у меня есть множество знакомых, которые в душе понимают и верят, и имеют некие духовные основы, а вульгарно не знают, как сделать так, чтобы пройти последний путь. Знаете, в нашем бурном обществе не так просто это сделать, перешагнуть. И поэтому, может быть, я рассуждаю, что праздник Пасхи – именно тот день, когда верующий человек может взять за руку друга своего и привести в храм. И в храме будут его ждать. Именно в этот светлый праздник.
 
Отец Виктор. Безумовно. Про це і говориться в посланні Іоанна Златоуста. «Той, хто вірував і хто ще не вірує, а ще тільки наближається до віри. Хто постував і не постував, хто каявся і не каявся. Кожен. Прийдіть, і ми з вами поділимося нашою радістю, нашим натхненням, нашим піднесенням. Бо смерть скасовано. Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога?» Говориться в цьому посланні святого Іоанна Златоуста.
 
Немає перемоги пекла над людиною. Через те, що Христос був розіп’ятий і воскрес, він надає кожній людині пережити на власному досвіді оцю смерть і воскресіння.
 
Що таке гріх? Коли в душі з’являється пекло. Це моя смерть. І це страшніше, ніж фізична смерть. І це страшніше, ніж фізичні страждання. Що таке, коли я долучився до таїнства покаяння? Коли після цього причастившись я входжу в єдність з Богом, який є джерелом світла і добра, джерелом і центром воскресіння, джерелом і центром подолання смерті. Я переживаю воскресіння в своїй душі. І коли ми хрестимо дитину, я дуже часто люблю повторювати ці слова. В молитві сказано: Смерть і воскресіння спасителя нашого Ісуса Христа. Бо кожна людина через те, що вона гріховна, вона переживає цю тимчасову смерть протягом свого життя можливо і не один раз. І їй треба надати цю можливість воскресіння. Людина, яка приходить до храму на Пасху, вона зустрічається з тим, що таке радість цього воскресіння.
 
Безумовно, було б добре, якби вона прийшла раніше, якби вона зрозуміла, що таке страждання Спасителя, якби вона долучилася до переживання цих страждань, бо це ті самі страждання, що їх переживає твоя душа, коли вона буває розіп’ятою, коли її катують, коли вона спускається в пекло. Це твої страждання, все те, про що розповідає Священне писання і про що розповідає церква в ці дні в особливості. Все це стосується кожного з нас, все це стосується життя душі кожного з нас. І саме тому долучитись до цього – це дуже важливо для кожного.
 
Арсен Аваков. Так праздник Пасхи, говоря мирским языком – это праздник победы духовного над физическим, истинного над ложным. Пасхальное богослужение. Как оно происходит, каковы главные ключевые традиции? Я думаю, что было бы не лишним, если б вы сейчас всем нам напомнили об этом.
 
Отец Виктор. Ввечері в суботу читається Діяння Апостольські. Потому, коли вже настала ніч, вже зараз, через 30-40 хвилин, настане північ. В цей час починається така служба, яка називається полуночниця. Це коли в храмі співається так званий канон страсної суботи. Канон, який розповідає про те, що Спаситель наш лежить у гробі. Канон, в якому надзвичайної сили слова є: «Не ридай наді мною, мати, коли бачиш мене лежачим у гробі, бо восстану і прославлюся».
 
Ми співаємо це, і під цей спів заноситься до вівтаря та плащаниця, яка є насправді явленням нам оцієї події погребіння христового. Вона заноситься до вівтаря, і після цього весь храм виходить за поріг для того, щоб хресним ходом тричі обійти навколо храму.
 
Люди ідуть із запаленими свічками, попереду несуть хоругви, ідуть з іконами, з Євангелієм, священик або диякон кадить весь час. І весь час співається: «Воскресіння христового убачивши, молімось святому господу Ісусу, єдиному безгрішному. Христу твоєму поклоняємося, Христе. І святеє воскресіння твоє славимо».
 
А обійшовши храм тричі, зупиняються на порозі, і вперше лунає: «Христос воскрес із мертвих». Тоді тільки люди заходять до храму, і починається найурочистіша, найпіднесеніша служба утреня воскресна. Через 3-4 хвилини лунає заклик: «Христос воскрес!» І весь храм відповідає: «Воістину воскрес!» Весь час радісний, піднесений спів, і весь час кадіння.
 
Тобто перед нами свято, перед нами відчуття безперестанного свята. А потім після утрені починається перша воскресна літургія серед ночі, коли знову освячується хліб і вино, і перетворюються на тіло і кров христову. Ну а потім вже іде освячення всієї тієї поживи, яку приносять люди для того, щоб святкувати, як це називається, розговлятися вранці після завершення всіх богослужінь.
 
Арсен Аваков. Давайте об этом поподробнее, потому что это тоже очень важно. Освящение куличей, освящение пасхальных яиц…
 
Отец Виктор. У нас є відповідні молитви. Власне, тут всі наші традиції такі: ми освячуємо хліб, тому що, власне, хліб перетворюється на тіло христове. Ми згадуємо завжди про освячення хліба, яким би цей хліб не був. Чи це проскура, яка перетвориться на агнця, чи це артус, який освячується в церкві після оцієї пасхальної літургії, чи це оці куличі, паски, як їх називають в народі. Кожен раз, освячуючи хліб, ми згадуємо, що Христос п’ятьма хлібами нагодував 5 тисяч, і що Христос колись розламав хліб і сказав: «Прийміть, споживайте, це є тіло моє, що за вас ламається за відпущення гріхів». Споживайте, кожен хліб є хліб небесний, є хліб життя, є хліб, завдяки якому ти можеш долучитися до вічного життя. Споживайте оці паски, ми освячуємо саме тому.
 
Ми освячуємо яйця, раніше взагалі вони фарбувалися лише в червоний, бо вони як краплі крові, з одного боку, а з іншого боку яйце символізує колиску життя. В ньому є невеличке сонечко – жовток, а Спасителя нашого ми називаємо сонцем правди. І безліч таких мотивів, які пов’язані з цією символікою і дозволяють людям через яйце теж відчути цю пасхальну радість.
 
Арсен Аваков. Отец Виктор, в эту субботу уместно ваше обращение к харьковчанам. Я просил бы, завершая нашу беседу…
Отец Виктор. Звернутися? Добре.
 
Ми напередодні воскресіння христового. Це може стосуватися кожного з нас, і це може пройти повз мене. Все залежить від того, як я поставлюся до цього свята, з одного боку, але головне – як я поставлюся до того, яким є стан моєї душі, чи турбує мене стан моєї душі.
 
Ми знаємо, що не все гаразд у нашому суспільстві. Ми за останній рік між пасхами зазнали багато прикростей. Хтось вже зневірився, хтось впадає у відчай. Це зрозумілі речі. Християнство є релігія, яка звертається до особистості і говорить, що в першу чергу ти повинен почати спасіння світу з самого себе. Неможна перетворити світ за законами любові, добра і справедливості, якщо не перетворена за тими ж законами твоя душа, якщо ти залишаєш їй оцю долю перебувати в пекельному стані, якщо ти про неї не подбав.
 
Ми дуже часто бачимо людей, які байдужі до стану власної душі. Їх хвилює успіх, їх хвилює просування вперед, подолання якихось перешкод, тощо. А власний стан, стан душі залишається десь збоку, і це не вважається суттєвим. Це неправда. Це неправильне ставлення до своєї душі.
 
Ми добре знаємо, що людина може думати, що в неї все гаразд, і послідовно робити щось нечисте, недобре, некрасиве, тощо. І вона думає, що нічого з нею не станеться, бо вона досягає своєї мети. Можливо, на тій площині земного буття вона своєї мети досягає. А що вона робить при цьому зі своєю душею? Кожна дія нечиста, недобра, темна, затьмарює її душу. І душа починає переживати оцей пекельний стан. Якщо я нічого для цього не зроблю, для своєї душі, щоб вивести її з пекла як Христос вивів з пекла праотців, я залишу свою душу там, в пеклі, в смерті такою, що вона не зазнала воскресіння, і невідомо, чи зазнає. Мені треба щось зробити, мені треба навернутися, повернути себе у всьому, у своїх діях і в своїй волі, в своїх прагненнях, почуттях і думках. Всю свою свідомість повернути так, щоб я почав не те що наближатися, навертатися до цього центра і джерела спасіння, добра, любові, чистоти, світла. Якщо я не зроблю цього, воскресіння Христове десь відбувається, і це не стосується мене. Я повинен повернути. Можливо я нічого більше зробити не можу. Тільки повернутися і глянути в той бік, де сяє сонце правди, де світло, яке в пітьмі світить, і темрява не охопить його. Де Бог, який є любов. Лише побачити його, лише потягнутися до нього своїм прагненням. Інколи цього буває достатньо для спасіння, для того, щоб пережити воскресіння Христове.
 
Нам треба зробити оцей рух навернення до Спасителя, тобто його воскресіння, до його подолання смерті. Нам треба наше мале зусилля, і тоді смерть буде подолано зусиллям воскресіння, нашим зусиллям. І зусиллям Спасителя.
 

Арсен Аваков. Бог среди нас. Будем верить в лучшее и жить в счастье и любви.