Выступление на заседании Координационного совета по подготовке мероприятий к 75-й годовщине Голодомора 1932–1933 годов. Харьков. 23 октября 2007г.
23 октября 2007«Шановний товаришу Косіор!
Я комсомолець, весь час відстоював політику і заходи Радянської влади та партії на селі. А після, від’їхавши в місто, став студентом.
Я вперто і без кінця вів роз’яснюючу роботу. Різко доводив, що партія і її мета вірна і здійснима, не раз вступав у дискусії. Ну а що ми маємо зараз?
Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять у поле і зникають. А через декілька днів знаходять його, аж провонявшим.
Люди мруть з голоду. Хіба це можливо, йти на таку роботу, і нахльобатися якогось бур’яну зі звичайною макухою? А начальство виголошує красноречиво: «За темпи, за соціалізм!» Куди ж, к чорту, годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день поперезується.
В Харкові скільки завгодно попід углами сидять цілими сім’ями селяни і просять, плачуть кусочок хліба. Вже поопухали з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів.
Студенти один за одним дістають туберкульоз. Зараз з нашого технікуму чоловік п’ять пішли в лікарню. То там їх і залишили. Кров’ю плюють.
Тепер, шановний Станіслав Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму? Це шляхи до гнойні і згубств. Хіба так можна будувати соціалізм? Хіба в нас буде здорове покоління? Воно буде хворе, кволе і безсиле, та й того залишиться живим 50 відсотків.
Може я помиляюся, бо я ще не маю великого стажу в роботі. Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь».
Із листа комсомольця Григорія Ткаченка до генерального секретяря ЦК Компартії України Станіслава Косіора.
Генеральний секретар відповів студентові смертями мільйонів українських селян. Трагічний приклад: за два дні, 27 і 28 травня 1933 року на вулицях Харкова підібрано 5447 чоловіка у важкому стані, у тому числі 500 дітей, і 147 трупів. А напередодні Експортна нарада звітувала партії, що план експорту продуктів харчування за першій квартал 1933 року виконано на 107,5 відсотка!
Мабуть, саме за таки «видатні» здобутки у розбудові соціалізму ім’я Косіора и досі носять у Харкові проспект, провулок и верстатобудівельний завод.
Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!
Шановні учасники засідання Координаційної ради!
Так склалася доля, що Харкову до 1934-го року випало бути столицею України. І поряд з великими трудовими досягненнями, масштабним промисловим будівництвом, що визначили розвиток міста і всієї України на багато років вперед, Харків ввійшов в історію людства як «столиця» Голодомору.
Восени 1932 року політбюро ЦК КП(б)У прийняло дві страшні постанови: «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» та «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп».
Радянська влада розпочала репресії проти тих, хто не міг виконати незмірний план реквізицій і ставила ГПУ завдання зламати опір голодного населення.
18 листопада 1932 року в Україні розпочався Голодомор.
Науковці Харківського університету імені Каразіна вивели коефіцієнт смертності за 1929-1933 роки по регіонах. Саме у Харкові він був найбільший – 25 відсотків, що у 8-10 разів вище, ніж у попередні роки. Замислитесь – загинув кожен четвертий!
Комуністичний режим старанно ховав, а потім знищував документи, забороняв свідкам згадувати страшенну трагедію. Але не зміг стерти людську пам’ять. Дослідницька робота, яка ведеться у Харківської області, з кожним днем знаходить усе нові і нові жахливі факти. Сьогодні вже немає сумніву – люта смерть від голоду мільйонів українських селян була наслідком цілеспрямованої та організованої аграрної політики радянської влади.
Шановний Вікторе Андрійовичу!
За півроку, що минув з першого засідання Координаційної ради, нами у Харкові проведена вагома робота. Зокрема, встановлено ім’я і вшановано пам'ять 114 224 осіб – жертв Голодомору. Ми збираємо свідчення очевидців, складаємо списки мешканців населених пунктів, знаходимо та впорядковуємо місця масових поховань.
Але найважливіше, як на мене, це робота по пробудженню людської пам’яті – уроки у школах, телепередачі та статті, що розповідають правду, залучення до цієї справи дітей та молоді. Ми намагаємося здійснювати ці заходи постійно і не залишити байдужою жодну людину ані у Харкові, ані в Україні.
Ще одне, безумовно пов’язане із цим, питання – перейменування вулиць та площ, які носять ім’я осіб, причетних до скоєння цих злочинів. Я вважаю, що їх неодмінно треба перейменувати, та при цьому провести широку роз’яснювальну роботу серед населення. Однак, з сумом констатую — ми маємо системне ігнорування цього питання зі сторони деяких ланок місцевого самоврядування Харкова та області.
Встановлення і відновлювання пам’ятних знаків – Хрестів жертвам Голодомору — ми розпочали у районах області. Всього на Харківщині розташовано 71 пам’ятний знак жертвам Голодомору, у 24 із 27 районах області. До кінця цього року буде збудовано 5 пам’ятників, в тому числі 3 – в останніх трьох районах області і до 24 листопада будуть відкрити у Балаклійському, Богодухівському і Чугуївському районах.
Нажаль, внаслідок протиріч із міською радою відносно міста розташування, ми досі не розпочали зведення Меморіального комплексу у Харкові. Хоча останнім часом у нашім спілкуванні виявився певний прогрес і ми маємо надію знайти спільне рішення цього питання.
Я звертаюсь до присутнього у залі міського голови Харкова – давайте відкладемо всю політичну метушню і знайдемо розв’язання проблеми. Дрібни суперечки– це прикро і недостойно перед величністю трагедії!
«Сокрытие зла питает и оживляет его», — казав великій Вергілій. Голодомор – сумна і страшна сторінка української історії. І ми повинні зібрати усі документи, створити музеї і пам’ятні знаки, розповісти правду дітям, і всією Україною низько вклонитися пам’яті безвинних жертв – бо без покаяння, без признання усій своєї історії країна не має майбуття!
