Інтерв’ю міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова для газети ZN.UA
— Арсене Борисовичу, за даними Державної прикордонної служби, близько чотирьох мільйонів громадян, внесених до списків виборців, наразі перебувають за межами країни. Якщо ці особи не повернуться в Україну до дня голосування, теоретично, їхні голоси можуть бути використані “втемну” на президентських виборах, така технологія вже застосовувалася.
Недавно ви стверджували, що (спираючись на дані прикордонників) таке правопорушення можна довести за три хвилини. Але є нюанс: такі відомості можна використати тільки в рамках кримінального провадження. Тобто це, в кожному разі, відбудеться після виборів і на їх результати, відповідно, не вплине. Отже, протистояти такій фальсифікації поліція не в змозі, вона зможе лише сприяти подальшому покаранню винних?
— Ми говоримо про дві речі: покарання і превенцію. Покарання настане, як ви правильно зазначили, після виборів. Превенція починається зараз, коли ми говоримо про можливі фальсифікації вголос і намагаємося їм запобігти. Сьогодні ми з генпрокурором обговорювали, чи можна заблокувати в реєстрі всіх цих виборців, згідно зі списком? Ні, не можна, потрібного законного механізму для цього немає. А раптом людина приїде в останній день? Ми не можемо позбавляти її виборчого права. Ми плануємо зібратися з членами ЦВК і обговорити питання протидії ймовірним порушенням такого роду, але поки що маємо законну можливість покарати порушника тільки потім — коли вибори вже закінчаться.
Проте список громадян, які виїхали за кордон і на час голосування перебувають за кордоном, міститиметься в нашій прикордонній базі. Кожен член кожної виборчої комісії буде попереджений про це. Кожен знатиме: якщо він видасть бюлетень іншій людині, то ризикує отримати від трьох до п’яти років позбавлення волі.
Якщо спостерігач від будь-якого з кандидатів у президенти виявить, що на котрійсь із дільниць видано бюлетень на ім’я відсутнього громадянина, він повинен інформувати про це поліцію. Поліцейський, спираючись на наявну базу даних, встановить, чи справді громадян перебуває за кордоном. Далі — легко вияснить, хто із членів комісії незаконно видав цей бюлетень.
— Ви неодноразово заявляли, що горезвісні передвиборні “сітки”, які становлять собою складні технології підкупу виборців, є серйозною загрозою для чесних виборів. А ще стверджували, що Петро Порошенко особисто вас запевняв — такими методами користуватися не буде.
У медіа з’явилася інформація, що, як мінімум, дві “сітки” вже вибудувані: одну пов’язують із кандидатом у президенти Порошенком, другу — з кандидатом у президенти Тимошенко.
— Так, є така інформація. Дані щодо так званої “сітки” Тимошенко оприлюднила Генпрокуратура.
У нас є кілька справ, якими ми займаємося, за заявою Тимошенко, вони стосуються “сіток” Порошенка. Я б сказав, що ці сітки багатошарові. Перша, низова сітка — назвемо її “сітка вульгаріс”. Особисті картки, інструкції, як проводити соціологічні опитування, угоди про винагороду. Здавалося б, що тут такого?
Річ у тому, що закон трактує: будь-яка платня за агітацію —
це підкуп виборця. Працю агітаторів не можна оплачувати. Навіть якщо це
не завуальована агітація. Так, агітатор може сказати, що ніяких грошей
не отримував. Окремі й стверджують, що їхня праця — чисте волонтерство,
але є й ті, хто на камеру зізнається в отриманні
500 грн…
Поліція з такими порушеннями буде боротися. Не кажучи вже про спроби “стимулювання” членів виборчкомів. І наші наміри чомусь викликають протест із боку наших товаришів по коаліції.
Як виглядає робота “сітковиків”? Ви заходите в під’їзд і обходите всі квартири. Ви кажете: “Я агітатор кандидата Х…” Вам у відповідь: “Пішов ти…”. І так п’ять разів. Агітатор мешканців цих п’яти квартир викреслює. В інших квартирах відповідають: “Ну, поговорімо про кандидата…” — агітатор позначає жителів цих квартир як потенційно лояльних до кандидата. Так нагромаджується первинна база даних.
Далі включається наступний підвид “сітки”, що називається “лояльність за бюджетні кошти”. Приходять, наприклад, в Одесі до громадянина Труханова і кажуть: “Громадянине Труханов, ви заклали в бюджет 200 мільйонів гривень на матеріальну допомогу?” — “Так”. — “Ось і виплачуйте за нашим списком…” І тут уже працює адмінресурс на рівні голів адміністрацій, мерів — із типовим посиланням “Гено/Петю/Васю, поводься пристойно, і ми врятуємо тебе від лабетів НАБУ/ГПУ/НПУ”…
А в цей же час агітатор телефонує в “лояльну” квартиру, нагадує, чий він агітатор, пропонує написати заяву на отримання матеріальної допомоги. І так по всій країні.
Ми фіксуємо такі процеси. Чергове провадження буде черговий раз відкрите. Найімовірніше, справа дійде до експертиз і обшуків.
Обсяг ресурсів під таку схему оцінюється сумою до 1, 5 мільярда гривень. І справа не так у самій астрономічній сумі, як у походженні цих коштів. Одна історія — коли ти використовуєш у кампанії свої гроші, хай і з незрозумілих джерел (і це потребує окремої розмови), але свої… Але в такій схемі кошти залучаються з держбюджету!
Таким чином, за 500—1000 гривень “поштучно” вибудовується
“сітка” з мотивованих людей, які ходять і “агітують”. Цільову аудиторію
виділяють із тих, хто лояльно висловився про кандидата в момент
первинного опитування, і отриману таким чином “сітку” “запліднюють”
бюджетним ресурсом. За різними припущеннями, плановане охоплення
виборців — від 700 тисяч до
6 мільйонів.
Тільки “сітки” агітаторів — 200 тисяч осіб. Їм за роботу належить винагорода за такою схемою: 500 гривень — зараз, 500 — потім і 1000 — премія, якщо кандидат виграє.
— Боротися з цим як?
— Для початку — говорити про це вголос. Але щойно починаєш говорити — потрапляєш під обстріл з усіх стволів адміністрації президента. Їхні методи боротьби: зустрічна дискредитація поліції; компрометація будь-яких заяв міністра і так далі. Це неприпустимо — це не політична конкуренція, це злочинна дурість групки функціонерів штабу, яка може призвести до проблем для всієї країни. І річ тут не в особистому комфорті та відносинах. І я, і поліція робимо те, що повинні, — те, чого від нас, по суті, чекають люди, те, заради чого нам довірили нашу роботу.
Реакція на цю роботу — фейки, дискредитація. Днями знову з’явилося оплачене як реклама вкидання, що Аваков із Тимошенко уклали політичний союз.
— А хіба ні?
— Ні. І з Зеленським ні, і з Гриценком ні. І Порошенку я не соратник. Я буду забезпечувати максимально чесний процес без схем і фальсифікацій.
Як боротися з “сітками”? Вважаю, що на цьому етапі можлива превенція. Триває слідство з ряду ключових напрямів, нагромаджуються матеріали, їх оприлюднення здатне дати ефект.
У Києві, наприклад, дві особи, які мали брати участь у керування цією “сіткою”, вже відмовилися. В Одесі губернатор в останній момент вписав умову видачі матеріальних виплат: “тільки інвалідам” (законно, претензій не маємо), — і така виплата вже не лягає в схему. У Дніпрі сесія міськради зупинила видачу виплат, бо там розпочався скандал.
Ми домовилися з Громадянською мережею ОПОРА, з низкою інших громадських організацій, що будемо поширювати інформацію, публікувати дані в онлайн-режимі, оприлюднимо інтерактивну карту країни із зазначенням місць, де фіксуються такі схеми.
Щодня я отримую відповідні зведення, — на сьогодні (21 лютого) в поліцію надійшло 1654 звернення, які стосуються порушень виборчого процесу у різних регіонах.
Ці заяви подають громадські організації, громадяни або суб’єкти виборчого процесу. У цій статистиці не відображені матеріали, коли поліція сама відкриває провадження. У Києві таких звернень найбільше — 181, у Дніпропетровській області — 165.
Заяви фіксуються. За частиною їх складаються адмінпротоколи. Зараз їх уже 389. Наприклад, висить борд без вихідних даних. Фіксуємо. Складаємо протокол на власника борда. Якщо власник знайшовся, його зобов’язують зняти цей борд.
У серйозніших випадках відкриваються кримінальні провадження. На сьогодні їх — 74.
— Але є й дійовіший спосіб боротьби з “сітками” — “накривати” пункти вербування, точки зберігання грошей, місця роздачі коштів. Бували такі випадки?
— Таких випадків багато. Із цих 74 проваджень таких історій, здається, 50. Наприклад, в офіс дуже діяльного депутата Сергія Березенка в Чернігові співробітники цього офісу викликали поліцію, бо до них заявилися представники преси і стали знімати, як там бабусям щось роздають. З іншого березенківського офісу зателефонували самі журналісти й заявили, що їм перешкоджають у професійній діяльності, не пускають туди, де незаконно роздають гроші. І туди, і туди приїжджали поліцейські. “У вас ордер на обшук є?” — “Немає”. — “Ідіть”. Але й без обшуку є над чим працювати. Поліція заходила, опитувала громадян, фіксувала, документувала, відкривала провадження.
— Замголови фракції БПП Сергій Березенко фігурує у кримінальних провадженнях?
— Так, фігурує. Його називають організатором схем. Він — народний депутат, і стосовно нього слідчих дій проводити не можна. Але за фактом — так, у провадженнях фігурує. Тимошенко принесла величезну пачку документів. Там теж фігурує Березенко.
— Ви вважаєте таку боротьбу з “сітками” ефективною?
— Я вважаю, вона буде ефективною, якщо ми станемо постійно, гучно й доказово про це говорити. Якщо ми цього не зробимо, тоді не знаю, навіщо взагалі проводити вибори в країні.
У чому головний ризик? Що буде, коли перемоги добиватимуться за всяку ціну, а легітимність переможця виявиться сумнівною?
Треба робити все, від нас залежне, щоб боротьба була чесною, а переможець — легітимним. Про всі порушення ми будемо інформувати суспільство, “сітки” у міру можливості — згортати, виникне в когось божевільна ідея створити транзитний сервер — будемо робити так, щоб від цієї ідеї відмовилися.
— Захід за нашими виборами стежить? Дипломати партію “Народний фронт” до союзу з Порошенком не схиляють?
— Захід працюватиме з тим, хто переможе. Їх, думаю, хвилює, щоб росіяни не втручалися, щоб це була чесна боротьба і переможець був легітимним.
Дипломати не беруться нас схиляти до чогось. Зі мною жоден дипломат не вів таких розмов, хоча в мене чудові стосунки з усіма послами. Ніхто прямо про таке не говорить. Хоча, припускаю, для багатьох із них Порошенко — комфортніший і зрозуміліший. Попри всі нюанси.
Але й Тимошенко їм зрозуміла. Зеленський? Так, вони і з Зеленським будуть працювати.
Проблема не в ставленні Заходу до виборів і не в реакції Заходу на кандидатів. Проблема — якщо в нас буде не цілком легітимний президент.
Я, наприклад, вважаю, що зараз Порошенко має шанси в чесній боротьбі, як мінімум, вийти в другий тур. Тому що йому вдалося донести до виборця необхідні сигнали. Але якщо його штаб почне займатися дивними речами, — це ризик, котрий може занапастити його політичну перспективу.
— Була інформація, що президент хотів прийти на недавній з’їзд “Народного фронту”, але проти його появи категорично виступив Яценюк, заявивши, що залишить зал, якщо прийде Порошенко. Це правда?
— Так. Ми були категорично проти. І я, і Арсеній. Бо я вважаю, це неправильно. Людина, котра організувала кампанію з дискредитації “Народного фронту” і Арсенія Яценюка, прийде до нас на з’їзд? Турчинов м’яко запитував, як ми до цього поставимося. Парубій розмірковував, що можна було б таку можливість розглянути. Ми виступили проти. Це — наша партія. Чого йому приходити? Ми що, заявляємо про його підтримку? Ні.
— Турчинов досі ще намагається схилити вас до політичного союзу з Порошенком?
— Турчинов — розумна людина, він не робить зайвих рухів і не бореться з вітряками.
— Коломойський пропонував вам союз проти Порошенка?
— Ні, ніколи.
Я не в конфлікті з Порошенком, хоча я йому й не соратник. Я це вже казав і повторю. У мене з ним нормальний виробничий контакт. Ми з ним у постійному діалозі, але ми в різних партіях. Він багато зробив для країни і багато чого не зробив.
Із Коломойським я спілкуюся так само, як і з Ахметовим та Пінчуком. Я з усіма в комунікації, бо інакше неможливо. Але немає ніякого альянсу ні з Коломойським, ні з Ахметовим, ні з Тимошенко, ні з Порошенком. Ні в мене, ні в партії.
— Наскільки достовірна версія, що Петро Олексійович задумується про можливість вашого арешту?
— Я читав про це в Інтернеті. Держзрада, наручники, арешт… Хворі фантазії когось із технологів його штабу, котрі відчувають дискомфорт від позиції міністра внутрішніх справ. Чи здатні вони на реалізацію такого свавілля? У сьогоднішній Україні — думаю, ні.
— Боротьба з фальсифікаціями — це єдина причина?
— А яка ще? Інших причин немає. Я президентові в очі сказав: я не проти вас, але буду виступати проти фальсифікацій на виборах.
Хтось хоче платити агітаторам — хай спочатку змінить закон. Пропускайте через виборчий фонд кошти, платіть винагороду. Але поки що законом це не дозволено.
— Ви були одним з ініціаторів розробки законопроекту, що посилює відповідальність за порушення виборчого законодавства. Його подальша доля?
— Найближчим часом він, сподіваюся, буде поставлений на голосування. Його суть — пом’якшити відповідальність за деякі дрібні порушення й посилити відповідальність за реальний підкуп. Оскільки будь-які порушення під час виборів — це підслідність Нацполіції.
Деякі товариші виступали з ініціативою забрати в поліції цю підслідність і віддати її Державному бюро розслідувань: мовляв, Аваков і поліція перестануть заважати, Аваков збереже обличчя, все буде красиво. А ми з ДБР домовимося.
Не допустимо. Забудьте!
— Активність Грановського в рідному для вас Харкові пов’язана з чим? Він — гарант недоторканності Кернеса і додатковий канал комунікації між тамтешнім мером та президентом?
— Мабуть, так, якщо він має намір балотуватися в центральному окрузі в Харкові. Очевидно, що він підтримує комунікацію між мером та президентом. Не кажу, що це зле чи добре, — це просто факт, який лежить на поверхні.
— Спільний похід “Народного фронту” із Гройсманом на парламентські вибори можливий?
— Та все можливо, якщо це не суперечить принципам. Поки що ми виходимо з того, що НФ зберігатиме суб’єктність.
— І на президентських виборах партія нікого підтримувати не буде?
— Так. Це вирішене питання.
— А неофіційно?
— І офіційно, і неофіційно. Якщо змінимо позицію, то скличемо з’їзд і заявимо про це.
— Чому тоді кажуть, що Микола Мартиненко — завсідник у штабі Тимошенко, Леонід Ємець — де-факто член її команди, а в Олени Ледовських навіть є власний кабінет на Туровській?
— Це не так. Ледовських мала кабінет на Туровській, коли вона була в “Батьківщині”. Тепер, наскільки я знаю, жодного стосунку до Тимошенко та її команди вона не має. Ємець — мажоритарник, “вільний радикал”, із широким колом спілкування, — такі є в будь-якому колективі, вони вільно обертаються у часі та просторі, залишаючись членами нашої команди. Мартиненко — взагалі вільний птах.
Системної підтримки — ні стосовно Тимошенко, ні стосовно будь-кого ще — в партії немає й не буде. “Народний фронт” прийняв рішення нікого не підтримувати.
— Є припущення, що у разі перемоги Зеленського в Україні почнеться оперативний процес переходу до парламентаризму.
— Думаю, так. В очах багатьох Зеленський — президент, якому не будуть властиві ті функції, котрі взяв на себе Порошенко.
Я завжди послідовно виступав за усунення дуалізму державних функцій. Президент не повинен займатися всім — від енергетики до дипломатії. Вважаю, якщо Зеленський переможе на виборах, процес переходу до парламентської республіки буде прискорений. Це саме декларує й Тимошенко.
— Вона трохи інакше це декларує.
— Так, її модель потребує додаткового осмислення.
— У 2016-му Яценюк пропонував винести питання про перехід до парламентаризму на референдум, і ви його підтримали. Тепер Тимошенко пропонує те саме, але ви висловлюєтеся проти.
— Референдум на підтримку будь-якої конституційної зміни — річ корисна. Але тільки на основі рішення референдуму відразу змінювати Конституцію не можна. Після цього треба йти в парламент і заручатися підтримкою 300 депутатів. А Тимошенко пропонує процедуру спрощену: народ підтримав — тут-таки впровадили. Я вважаю, з такою легкістю таке складне завдання вирішувати не можна.
Крім того, що саме імплементувати? Парламентську модель? Концептуально — так. Але є деталі, вони дуже важливі, їх треба ще обговорювати.
— Якщо Зеленський переможе, чи означає це, що вже нинішній парламент буде перейматися прийняттям змін до Конституції, які скорочують повноваження президента на користь парламента?
— Не виключаю. Навіть цей парламент, на мій погляд, готовий підтримати парламентську республіку.
Парламентаризм — комфортніший для всіх. У найближчі п’ять років, на мій погляд, він — майже неминуча конструкція. Якщо цього, не дай Боже, не станеться, в нас погані перспективи для розвитку. Головне гальмо — навіть не відсутність структурних реформ, а дуалізм влади.
— Минуло п’ять років від дня розстрілу “Небесної
Сотні”. Напередодні сумної річниці керівник управління спецрозслідувань
ГПУ Сергій Горбатюк заявив:
10 осіб, стосовно яких винесено
офіційні підозри у зв’язку з причетністю до злочинів, скоєних проти
майданівців, як і раніше, обіймають керівні посади в поліції. Вам є що
відповісти на такий докір?
— Мені невідомо, є підозри чи ні. Якщо Горбатюк, який чотири роки розслідує цю справу, має доказові підстави, він має вчинити як професіонал. Винести рішення про звільнення з посади, про оголошення підозри і його забезпечення. Підозра подається в суд, суд приймає рішення. Ми його виконуємо. Але Горбатюк просто каже: нам, мовляв, відомо, що прапорщик Петренко, нібито за заявами активістів, може бути причетний до таких-то злочинів. Хай процесуально доведе справу до кінця, і за рішенням суду ми всіх, на кого вкажуть, усунемо. Отож до Горбатюка та його слів я довіри не відчуваю.
Горбатюк роками заявляє, що йому МВС перешкоджає в розслідуванні. Як саме? Ще у квітні 2014-го я на спільній прес-конференції з головою СБУ Наливайченком і генпрокурором Махніцьким оприлюднив усі дані, які були на той момент, включно з інформацією про участь “чорного “Беркута” у розстрілі “Небесної Сотні”. У травні того самого року цю справу забрала Генеральна прокуратура, і ми більше не маємо жодного стосунку до її розслідування. А на той момент уже все було ясно. Був список “чорного “Беркута”, всі вони були заарештовані. Після чого прокуратура половину їх відпустила.
— Проте стверджували, що їх відпустили за сприяння працівників поліції.
— Стверджувати можна все що завгодно, мають бути докази. Ми їх усіх затримали. Їх привезли, тримали в київському управлінні міліції, потім зібралися “беркутята”, чоловік 30, постояли, помітингували. Ми пропонували “закрити” всіх. Прокуратура заарештувала трьох, решту відпустила.
— Ви не довіряєте Горбатюку. Але “азовцю” Білецькому, з яким, як ви казали, вас пов’язує бойове братство, довіряєте? Він публічно обурювався, що полковник Пилипенко, який бив людей на Майдані, зараз відповідає за роботу з особовим складом в Академії Національної гвардії України.
— Людина піддається санкціям, якщо є докази. Наприклад, у нас працює Ігор Бабич — один із фігурантів списку Горбатюка. Стосовно нього провели розслідування, справа пішло до суду. В суд його прийшла захищати ледь не половина комендантів і сотників Майдану. Бабича на кілька місяців усунули від виконання робочих обов’язків. Рішення суду так і не було, після чого він вийшов на роботу.
Тепер з’явилася інформація щодо Пилипенка, — моїм наказом командувачу Нацгвардії Аллерову доручено провести службове розслідування з цього приводу, а самого Пилипенка на цей час усунуто від роботи. А далі побачимо, що покаже слідство. Не винен — працюватиме. Винен — буде покараний, але тільки відповідно до закону.
— Ви можете, поклавши руку на серце, сказати, що полковник поліції Юрій Голубан не мав жодного стосунку до батальйону “Восток”, який протистояв українським воїнам у Донбасі?
— Не можу.
— Тоді що він робить у системі МВС?
— Голубан уже не працює. Його звільнено. Досі проводиться розслідування… Питання складне, коливається між раціо й емоціо. У нас негідники стають героями й навпаки. І дуже швидко… Ми уважно вивчили ситуацію. Там усе не так просто. Він не янгол, яким себе намагався представити, але й не диявол, яким його намагаються виставити. У ряді фронтових ситуацій, як і в ситуації з Парасюком та друзями, він, на мій погляд, поводився цілком адекватно, чим привернув до себе увагу Петра Олексійовича, — отримав нагороду й публічність. Потім, коли виник скандал, пов’язаний із його можливою причетністю до незаконних формувань, ми копнули глибше й виявили, що Голубан півтора місяця невідомо де перебував. Його спочатку усунули, потім звільнили. Однак переконливих доказів його вини теж поки що немає. Провадження відкрите, розслідування триває. Під час війни немає просто чорного/білого, скрізь відтінки. Важливо не забувати принципів, розбиратися совісно, а не піддаватися тиску чи кон’юнктурі.
— Наскільки відомо, під час розслідування так званого секс-скандалу зі співробітником НПУ Олександром Варченком з’ясувалося, що деякі працівники поліції зливали оперативну інформацію “наліво”. Це так?
— Не зовсім. У МВС існує база даних “АРМОР”. Колишній полковник Нацполіції, звільнившись із НПУ, зберіг бекдор, грубо кажучи — незаконний ключ доступу до бази. Він продав цю можливість доступу, зокрема, службам безпеки кількох банків. Їхні співробітники здійснювали несанкціонований вхід, знімали інформацію. Був ще один ділок, працівник Управління держохорони, який викачував занедорого з бази даних інформацію про переміщення осіб і перепродував її зацікавленим громадянам. Ми ці схеми виявили й накрили.
Проблема не в цьому. Питання в тому, хто замовив секс-скандал. А замовила його одна людина, зацікавлена в контролі над Державним бюро розслідувань. Він певною мірою причетний до керівника ДБР, а дружину Олександра Варченка, Ольгу, першого заступника голови бюро, розглядав як конкуруючу сторону.
— Перспективу справа про секс-скандал має?
— Має. Все залежить від процесуального керівництва ГПУ.
— Генерал Артур Меріков, керівник поліції Херсонщини, на вашу думку, міг бути причетним до справи Гандзюк? Якщо ні, то, як гадаєте, він знав чи хоча б здогадувався, хто замовник злочину? Важко повірити, що головний поліцейський у такому маленькому регіоні не знав, де шукати.
— На поліцію накинулися зразу після затримання Миколи Новікова, першого підозрюваного в нападі на Гандзюк. Так, він справді виявився непричетним до злочину. Однак, даючи показання, він збрехав слідству, і брехню виявили. А брехун завжди викликає підозри. Проте підозри розвіялися, коли експертиза не виявила на його одязі жодних слідів сірчаної кислоти.
Через кілька днів одного за одним вирахували й затримали реальних виконавців. Кількох із них, до речі, — на базі УДА Яроша.
Як можливого замовника певний час розглядали колишнього працівника департаменту захисту економіки НПУ, в якого колись був конфлікт із Гандзюк. Його усунули від посади, провели перевірку, яка довела неспроможність цієї версії.
Мерікова зараз медіа звинувачують у тому, що він нібито передав одному з фігурантів справи інформацію, що того ведуть. Але даних, які б це підтверджували, немає.
Чи могла поліція зразу вирахувати замовників? Проблема в тому, що Гандзюк конфліктувала з багатьма і з багатьох приводів.
Поліція працювала за логічною схемою: досить швидко накрили виконавців, — пішли нагору, на організатора, на замовників. Коли ми затримали виконавців і зібрали весь необхідний матеріал, генпрокурор Луценко справу в поліції в повному обсязі забрав і передав у СБУ для визначення замовників. Далі нею займається слідство СБУ.
Говорити про ту чи іншу форму причетності до цього злочину працівників поліції поки що немає жодних підстав. У поліції працює 140 тисяч людей, і серед них теж є негідники, рівно в такій самій пропорції, як і в суспільстві загалом. Якщо слідство встановить, що ті чи інші співробітники НПУ були певним чином причетні, і суд встановить їхню вину, — будуть покарані. Нікого не покриватиму, навпаки.
Я бачив, як поводився Меріков під час розслідування, в мене немає підстав вважати, що він якимось чином був причетний. Слідство має перевірити. Але я не вірю в це.
— Для вас у цій справі все зрозуміло?
— Для мене в цій справі є речі прикрі, інспіровані, за наявною в мене інформацією, працівниками СБУ. Вони використали цю ситуацію як інструмент для дискредитації певних осіб і певних сил. У тому числі й для дискредитації поліції.
Для наших противників головне завдання — підірвати довіру до поліції. За будь-якими опитуваннями, який не візьміть, рівень довіри до НПУ — від 30 до 37 відсотків. До речі, до інших органів в орбіті МВС — Нацгвардії, ДПСУ, ДСНС — ще вища. Довіра до поліції злітала до 45 відсотків на тлі ейфорійних очікувань. Зараз приземлилася на спокійний, цілком адекватний рівень. Порівняйте з рівнем довіри до інших держструктур, до політиків, до НАБУ.
І ця довіра, крім усього іншого, спирається на реальні досягнення. Можна довго сперечатися про правильну/неправильну статистику, про її інтерпретацію, але є цифри, з якими сперечатися важко. Найточніший показник — кількість скоєних і розкритих убивств. Бо, вибачте, труп не сховаєш. Співвідношення скоєних і розкритих убивств, за роками: 2014-й: 4398/1735; 2015-й: 3004/1511; 2016-й: 1726/1424; 2017-й: 1551/1387; 2018-й: 1508/1395. З кожним роком кількість убивств зменшується, а відсоток розкривання зростає. Тобто працює і принцип превенції, і метод покарання.
А якщо є довіра, у тебе є право на необхідне, виправдане застосування сили. Якщо ні — ти безсилий.
— Криваве побоїще у Княжичах. Через два з гаком років вам усе зрозуміло в цій історії?
— Скажу коротко: першопричина — непрофесіоналізм. Періодично таке трапляється. Останнім часом — рідше. Але частіше, ніж хотілося б. Реформа такої велетенської і складної системи як МВС — річ делікатна й болісна. Від колишнього міліцейського складу в поліції залишилося 56 відсотків. Одні критикують нас за те, що залишилося надто багато “колишніх”, інші, — що вимили кваліфіковані кадри. Реформа — складний процес, і він невіддільний від інших процесів у суспільстві.
— Якщо не залишитеся у кріслі голови МВС, де ви себе бачите?
— У нашій прекрасній країні є багато речей, якими варто займатися…