Сегодня я пригласил на передачу гостя — кандидата филологических наук, профессора Редина. Вітаю вас, Петро Олексійовичу.
Петр Редин. Добрый вечер.
Арсен Аваков. Петр Алексеевич, вы — заведующий кафедрой украинского языка и литературы. Так?
Петр Редин. Ні, тільки мови.
Арсен Аваков. Чем вам обычно приходится заниматься?
Петр Редин. Знаєте, найперше, це те, що доводиться займатися улюбленою справою. Улюблена справа — це навчати студентів, слухачів, державних службовців (оскільки я працюю в Академії державного управління при Президенті України) українській мові. Знаєте, завжди є проблеми із носіями будь-якої мови, незалежно від рівня їх компетенції…
Арсен Аваков. А з державними службовцями?
Петр Редин. А з державними службовцями… Це цілком нормально і природно. Найголовніше, що є прагнення у людей.
Арсен Аваков. Харьковская область и город Харьков столь же русскоязычны, сколь и украиноязычны. Скажите, Петр Алексеевич, вы чувствуете проблему сосуществования языков?
Петр Редин. Знаєте, я і як фахівець, і як громадянин скажу, що конфлікту немає. По-перше, Харків — це велике культурне місто, яке було столицею України. Харків — це місто першого університету. Харків — це місто, де була розвинена харківська філологічна школа…
Арсен Аваков. Харків — це наша любов…
Арсен Аваков. Петр Алексеевич, Ваша позиция мне понятна. Я ее уважаю и соглашаюсь с ней в подавляющем большинстве случаев. Но хочу, чтобы и Вы согласились с тем, что у медали есть другая сторона. Есть радикальные силы, которые стремятся к тотальной украинизации, которая не очень воспринимается обществом.
Петр Редин. Знаєте, Арсене Борисовичу, мені здається, що радикальні сили є в усіх країнах, в усіх державах, навіть в державах давніх, класичних демократій. Пригадаймо ту ж саму Британію з проблемами Північної Ірландії. Пригадаймо Іспанію с проблемами басків. Це є, і це буде. Я думаю, що у тому спектрі проблем, які супроводжують розвиток будь якої держави, а тим більше держави, яка переживає становлення, це є елемент необхідний, бо він стимулює.
Арсен Аваков. Тобто це тимчасове явище.
Петр Редин. Це тимчасове, але ви розумієте, що завжди є опозиція. Не тільки у влади є опозиція, але й у науці теж!
Арсен Аваков. Но мне, например, маргиналы неприятны как с одной стороны, так и с другой. Надеюсь, вам тоже.
Петр Редин. Ну, Арсене Борисовичу, я поділяю вашу думку у цьому плані. Проте мені здається, що інколи, говорячи про радикальні позиції, ті, хто озвучує або оцінює їх у такий спосіб, не завжди добре знаються на проблемі. Бо я, наприклад, не вважаю радикальною проблемою викладання української мови у вищій і середній школі. У нас є закони, прийняті Парламентом — легітимним органом.
Петр Редин. Знаєте, історія нам підказує, що коли одна нація намагається піднятися над іншими — добра не очікуй. ХХ століття — дві світових війни!
Арсен Аваков. Полагаю, мы правильно поняли друг друга… Когда говорят о распространении украиноязычной культуры, о том, чтобы она (культура) стала естественной для всех от мала до велика, необходимо проводить очень гибкую и мудрую политику. Я знаю, что многие так и делают. В том числе и вы — приверженец взвешенной и интеллигентной линии поведения.
В Харьковской области мы тоже стараемся действовать. Одно из направлений — образовательная политика. Я сегодня взял с собой в студию «Альманах дитячої літературної творчості» 2006 року. Його назва: «Слобожанські перлини». Это произведения молодых людей, которые еще учатся в школах. В альманах работы попали по итогам конкурса, который проводился в Харьковской области. Здесь перечислены фамилии победителей, и некоторые из них я хочу вам назвать. К примеру, областной конкурс ораторского искусства. Победители — Тимченко Ирина из Нововодолажской гимназии, Зробок Богдан из Балаклейского лицея, Дейнека Руслан из Мерефянской школы, Крохмаль Рузанна и Барсамян Анаида из Краснокутской гимназии… Как видите, здесь не только украинские фамилии. И при этом никаких языковых проблем! Мне нравится такая красивая интеграция культуры языков!
Сегодня я пригласил в студию двух победителей конкурса ораторского искусства. Ирина и Богдан, прошу вас…
Расскажите немного о себе.
Ирина Тимченко. Я — Тимченко Ірина, учениця Нововодолазької гімназії. Навчаюся в 11-му класі. Також я є учасницею художнього фольклорного етнографічного гурту «Вербиченька». Я посіла перше місце на П'ятому обласному конкурсі ораторського мистецтва. Свого часу брала участь в Першому конкурсі — тоді я була ученицею 7 класу і стала лауреатом.
Арсен Аваков. В семье вы разговариваете на русском или украинском языке?
Богдан Зробок. Виключно українською мовою.
Ирина Тимченко. Я теж.
Арсен Аваков. Скажите несколько слов о конкурсе.
Ирина Тимченко. Зараз конкурс проводився вп'яте, тому можна сказати, що він ювілейний. Було дуже цікаво. Багато дітей брали участь. Вони дуже гарно володіють українською мовою і відстоюють свої думки. Я вважаю, що цей конкурс є дуже корисним, адже він розвиває у людини мистецтво говорити — риторику. Як відомо, якщо поетами народжуються, то ораторами стають.
Богдан Зробок. Гадаю, що цей конкурс є надзвичайно сильним лобі української мови і літератури, писемності на обласному рівні. Думаю, що подібні конкурси потрібно проводити по всій Україні, розширювати можливості української мови.
Арсен Аваков. На цьому тижні в країні відзначалося два свята — День писемності і 100 днів Уряду. Скажіть, будь ласка, яке з них для вас важливіше?
Ирина Тимченко. Звичайно, День української писемності, бо це свято історичне, свято всього народу!
Петр Редин. А хто сказав, що 100 днів Уряду — це свято? Я тут читаю вашу приховану риторичну провокацію.
Арсен Аваков. Безусловно! Когда человек побеждает в конкурсе ораторского искусства, он должен быть готов к провокации.
Я знаю, что Ирина и Богдан приготовили композицию. Прошу вас с ней выступить.
Композиція «Українська мова» (.wmv, 2,61 Mb)
Арсен Аваков. Спасибо. Я подумал, что если бы мог так красиво изъясняться, то другим языком наверное бы и не говорил! Ребята, вы — победители конкурса ораторского искусства. Кого вы считаете лучшим оратором в Украине среди женщин?
Ирина Тимченко. Ну, можливо, це також провокаційне питання. Але я вважаю, що наші політики не досягли б тих висот, коли б не володіли ораторським мистецтвом. Людина, яка може привертати до себе увагу людей, в будь якому випадку — оратор.
Арсен Аваков. Ирина, вы только начинаете жить. Хочу вам сказать, что вся жизнь — провокация. Так что будьте готовы искать ответы на эти вызовы!… Вы не собираетесь быть политиком?
Ирина Тимченко. Я щодо цього не думала, але в житті все можливо.
Арсен Аваков. Я вам этого не советую… Ну а у вас, Богдан, какие планы? Кто ваш кумир в ораторском искусстве?
Арсен Аваков. Розмовляти виключно українською мовою… А російською не можете розмовляти?
Богдан Зробок. Ну, знаєте, я поважаю усі мови. Для мене і російська — чарівна мова, і польська , і англійська , французька, німецька. Всі вони мають право розвиватися в Україні. Але в нас держава — Україна, і в Конституції сказано, що державна мова -українська.
Арсен Аваков. Дякую вам за цю відповідь. Які зауваження професора?
Петр Редин. Я з приємністю слухав, і хотів сказати лише, що цьому поколінню набагато простіше і легше торувати собі шлях у житті через те, що ось діти сказали, що ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. І, як сказав Богдан, де будуть дотримуватися прописаних законів.
Арсен Аваков. Спасибо, ребята! Я вас поздравляю — прекрасное выступление. Так держать!
Петр Алексеевич, в своей композиции Ира и Богдан затронули важную тему, но мне кажется, что они не очень представляют, о чем говорят. К примеру, вспомнили Василя Стуса, лагеря… Мы с моим ныне покойным другом и наставником Генрихом Алтуняном неоднократно обсуждали тему языков. При этом горячо спорили и конечно же немного корректировали свои взгляды. Так вот Генрих сказал мне, что украинский язык он выучил в тюрьме, когда сидел там с одним из украинских диссидентов. Считаете ли вы, что мы сейчас пожинаем плоды прошлых лет?
Петр Редин. Звісно. І це наслідок тієї імперської політики, яка здійснювалася протягом половини ХХ століття. Це наслідок, можливо, якоїсь інертності українців. Був Алтунян, був Стус, був Микола Руденко, одначе не кожен в умовах тієї держави міг насмілитися. Коли я захищав дисертацію з української мови, то текст треба було писати тільки російською. І третє, ми дивимося і за тим, що влада нової української держави з перших днів цієї держави не здійснювала чіткої окресленої мовної політики. Пройшло 15 років, а ми зараз місяць — два обговорюємо концепцію державної мовної політики. Пройшло 15 років незалежності України, а ми маємо таку ситуацію, коли українська мова повинна боротися за життя!
Арсен Аваков. Не хотелось бы, чтобы вы драматизировали ситуацию.
Петр Редин. Ні, Арсене Борисовичу, я не драматизую!
Петр Редин. Арсене Борисовичу, я цілком поділяю всі ваші принципи. Чому? Тому що ми завжди з вами знайдемо консенсус, бо ми на нього налаштовані. Ми говоримо, можливо, різними мовами, але ми розуміємо і думаємо більш менш однаково.
Арсен Аваков. То есть важно, когда люди говорят душой.
Петр Редин. Це так.
Арсен Аваков. Два слова об украинской литературе. В стране существует проблема нехватки книг на украинском языке. На этой неделе Президенту вручили читательский билет в библиотеку, где можно почитать украинские книги. Проблема нехватки украиноязычных книг действительно существует. Книги издаются мизерными тиражами и, практически, не переводятся на украинский язык. Как, по-вашему, можно изменить ситуацию? Нужны ли административные меры? Нужно ли в приказном порядке переводить художественные произведения, вытесняя из обращения русский язык? Нужно ли, по-вашему, дублировать фильмы на украинский язык?
Петр Редин. Через силу нічого робити не треба. Але ми повинні відійти від тієї традиції , що все перекладалося тільки російською. У нас штат перекладачів при редакціях, видавництвах російськомовні. Ви погляньте на нашу рекламу, ви її не зачепили, але це настільки болить усім. Не буде проблеми, якщо це якісна література, якщо це добрий переклад і якщо ця література досить розрекламована. Повинні бути передачі, повинні бути якісь огляди.
Арсен Аваков. Петр Алексеевич, я уверен, что сегодняшнюю передачу следует завершать не нам с вами. Сегодня я пригласил в студию Нину Супруненко — великолепную поэтессу.
Нина Антоновна, прошу вас. Думаю, ваши стихи в завершении передачи станут прекрасным подарком к празднику!
Нина Супруненко. Доброго вечора.
На підвіконні запалила свічку та й сіла одиноко край вікна.
Стікала часу невгамовна річка, секунда кожна капала… Одна.
Одна, одна і край вікна і край шляху, край полю і край світу все одна.
Одна на п'єдестал, одна й на плаху і на одній і слава і вина.
І що тепер за чимось жалкувати. Жалкуй чи не жалкуй — усе пройшло.
Якби ж то знала — підстелила б вати, щоб твердь землі не зранила крило!
Серпнева ніч за вікнами настала. Зітхай в весні натомлена земля.
На підвіконні гордо й величаво свіча ридає мовчки, як і я.
Я хочу ще раз всіх привітати з Днем української писемності і мови. І я наголошую ще раз — саме всіх. Бо це свято всіх, хто мешкає в Харкові, в Харківській області і взагалі в Україні. Незалежно від національності, незалежно від переконань, бо неможна жити на землі і не любити, не сприймати душею її мову, культуру і традиції. Тому ще раз усіх вас з цім чудовим святом.
Душа моя то плаче, то співає.
То щастям захлинаюсь, то журбою.
О, Україно, мій коханий краю,
І в радощах, і в горі я з тобою!
Тепер ти наче птаха на просторі
Розправила в польоті вільні крила.
В тебе не буде більше міста горю
На зустріч щастю ти себе відкрила.
Немов росою ранішньою вмита
Земля моя вишнево-тополина.
Синіє небо і жовтіє жито
На прапорі і в серці України.
Я — донька, мати, врешті просто жінка
І маю все, що необхідно жінці.
Горджуся тим, що завжди українка
І тим, що діти в мене — українці!