— Привіт. Ти в середу в Харкові випадково не будеш?
— Можливо буду. Можливо ні. Ми ж крутимось від Вовчанська до Куп’янська мимо Дворічної. Я ж не начальник — старший солдат. Як завдання з роботи складеться, як командир скомандує. А що — привезеш зарядні станції, як обіцяв? … Молодець. Заїду заберу … постараюся.
— Тоді напишу, коли буду на місці і розраховую на зустріч. У Дворічній краса — ми там національний парк засновували у 2005… крейдові гори … байбаки … це типу великі суслики — вони там такі смішні.
— Арсене, які гори, які суслики?)
— Олеже, суслики — не скотиняки — зверніть увагу ))
— Де ж там суслики? Ми там у ніч та холод працюємо, не до сусликів… приїду, розкажеш, куди дивитись… суслики…
Через два дні зустрілися з Олегом у Харкові, в одному з очищених від обломків двориках. Передав йому для його підрозділу ЗСУ мікроелектростанції з акумуляторами та мобільними сонячними панелями.
Приїхав він не сам:
Зараз заберемо твоє обладнання і поїдемо.. ввечері шукати сусликів.. Сміється
Якісь смаколики теж привіз? Ооо.. то, що треба!
Це була недовга зустріч зі старшим солдатом Олегом Ляшком. Він так змінився, а водночас залишився самим собою! Не знаю, як це сформулювати. Усміхнений і спокійний з тисячею ідей і думок у голові, і разом з тим, виконуючий команди старшого офіцера Ляшко. Неймовірно! Але такий час. Кожен робить вибір — робить те, що повинен.
Тим ми й сильні!
Слава ЗСУ! Слава Україні!
Переможемо!
